Земля: сьогодні – твоя, завтра – чужа

Поділитись:
FacebookVKOdnoklassnikiGoogle+

Для постійних відвідувачів нашого сайту пропонуємо для аналізу статтю в тижневику «Іменем Закону»

Довідка.

Правовий щотижневик «Іменем Закону» створений 5 травня 1955 року.

Засновники: Міністерство внутрішніх справ України та Державне видавництво «Преса України». Виходить повнокольоровим друком на 16 сторінках. Видання висвітлює життя та діяльність ОВС України, порушує гострі правові та соціальні проблеми.

Раз на місяць у редакції щотижневика «ІЗ» відбуваються «прямі лінії» з керівниками МВС та його структурних підрозділів, які висвітлюються на шпальтах видання. Щотижневик «ІЗ» неодноразово виступав ініціатором конкурсів «Твій дільничний», «Міліцейська красуня», «Найкращий передплатник «ІЗ», за результатами яких визначалися переможці та вручалися пам’ятні сувеніри.

Під егідою «ІЗ» в областях періодично проводяться Дні щотижневика МВС України «Іменем Закону», метою яких є ознайомлення широкого загалу не лише з діяльністю самого друкованого органу, а й із роботою правоохоронних структур в цілому.

«Кайдашеві» війни за межу в Україні тривають споконвіку. Вони тліють, коли держава закручує «гайки», монополізуючи розпорядництво землею, і розгораються з наданням мільйонам людей права стати власником маленьких та великих ділянок – від кількох соток до гектарів. Нині час саме «горіння»: в орбіту «військових дій» втяглося чиновництво, суддівський корпус та різнокаліберні латифундисти, які вже жити не можуть без тісного взаємотоваришування. У цій сфері сплило чимало корупційних схем збагачення нечестивих посадовців. Та й окремі українці теж не цураються в обхід закону, за гроші та користуючись зв’язками, прихопити клаптик земельки. І байдуже, що на ній до цього сусіди десятиліттями горбатилися...

Скільки коштує «сліпота» землеміра?
Певно, передмістя столиці найбільше прославилося оборудками й кримінальними справами, пов’язаними з «дерибаном» чорноземів. Васильків не лише не став винятком, а й виступив із сумним «почином» щодо деяких явищ такої категорії. Викриттів на кшталт затримання міліцією області неподалік офісу мерії в.о. очільника відділу Держкомзему пані Б., яку підозрювали в хабарництві, тут було чимало. Приміром, днями на тому «погорів» депутат міськради, якого звинувачують у вимаганні 190 тис. грн за сприяння в наданні в оренду ділянки площею 0,25 га й пролонгації договору на оренду півгектара міської землі. Наразі зі згаданими фактами розбирається прокуратура. Ніби нічого дивного в тих сповіщеннях немає – їх досхочу в пресі, а ще більше – в Інтернеті. Та коли починаєш шукати логіку в окремих ситуаціях, розумієш: вузли земельних проблем настільки туго зав’язані, що, здається, їх простіше «розрубати», аніж розв’язати законно.
До нас звернувся ветеран міліцейської служби Анатолій Слончак, який починав кар’єру сержантом, а на пенсію пішов із посади заступника начальника Васильківського МРВВС у званні підполковника. Привело його в «ІЗ» сумнозвісне земельне питання, через несправедливе вирішення якого постраждала родина екс-правоохоронця й інші васильківці. Уже з перших хвилин спілкування та ознайомлення з колективним листом земляків Слончака, що теж стали безземельними через «крутійство» деяких представників місцевої влади, стало сумно й соромно за тих, кому ми делегуємо владні повноваження…
Ніна Головко, 91-літня теща пана Анатолія, ще у квітні 2008-го зверталася в міськраду, щоб отримати дозвіл на приватизацію виділених колгоспом наділів на вул. Тракторній, якими користувалася із 1948 року. Із відділу Держкомзему приїхав фахівець, оглянув усе й сказав: «Бабцю, а навіщо приватизуєте город? Його ж у вас і так не заберуть». Процес обов’язкових погоджень і викопіювання планів затягнувся. У вересні 2009-го було повторне звернення. Міськрада відповіла 5 жовтня, що не проти розгляду питання щодо вибору місця розташування ділянки. А за два дні мер Іващенко підписує рішення виділити сусідам Ніни Мусіївни землю, що фактично… належить їй! Про те господарі нічого не відали. Однак, попри явний казус, питання Головко виносять на сесію в грудні, а 17 березня 2010-го, коли сусіди вже мали на руках акт приватизації, бабця отримала сповіщення про сесійну «накладку» й неможливість стати власником «своєї-чужої» землі! Це при тому, що відділ Держкомзему напередодні присвоїв ділянкам кадастрові номери, чітко визначивши межі. «Сліпота» напала, без сумніву, на досвідчених землемірів.

Як успадкувати те, що тобі не призначається
– Якось дружина вийшла на город й остовпіла – там сусіди вирубали наші дерева. Ми спитали: що коїться? У відповідь почули: «Заспокойтеся, земля приватизована. Не вами», – емоційно розповідає Анатолій Васильович. – Як сталося, що реально ніхто не погодив межі ділянки, підробили потрібні підписи, а людям видали акт приватизації? Ми позивалися до суду з вимогою скасувати рішення, які дозволили приватизацію нашої землі. На звернення до міської влади відділ Держкомзему папером за підписом Б. зауважив: відведення ділянки неможливе, бо її частина площею 0,05 га із загальних 0,14 га, на яку претендує теща, є власністю інших осіб! Мовляв, нічого не зробиш, «накладочка» вийшла. Суть «накладочки» така: чужа земля «перерізала» нашу, залишивши нам маленькі клаптики. Тепер не можемо потрапити до них, бо треба йти чужим двором. А ще в нас відібрали столітню криницю-джерело, якою користувалася вся громада.
Передісторія суперечки така. Петро Бобир, сусід по городу Ніни Головко, мав незначну за площею садибу (5 соток). 1997 року місто передало йому в розпорядження ділянку 0,15 га на іншому кінці вулиці. Та до своєї смерті 2008-го він так і не спромігся її приватизувати. За півроку двоє спадкоємців розпочали процес входження у права спадщини. З’ясувалося, що окрім хатки з куцим наділом вони нічого не успадкували. Звісно, якби будиночок безпосередньо стояв на великій ділянці, продати його було би вигідніше. Отже, треба було знайти «шпарини» й вдертися на чужий город. Тут згадали про те рішення мерії. Маючи певний хист і бажання, узяти приступом простори, що тобі не належать, цілком реально. Тобто на паперах колись виділені сотки «присобачити» туди, де треба. Однак навіть таким чином будь-яку ділянку не можна передати в порядку успадкування, бо на час смерті користувача вона йому не належала. Потрібні були кардинальні заходи, які втілилися в приватизацію сусідської землі.
Улітку 2010-го торжествує закон: суд виносить ухвалу про задоволення позову Головко й заборону на відчуження ділянок на Тракторній. Проте відділ Держкомзему 28 січня 2011-го, попри згадане рішення суду, дозволяє їх продаж! Нащадки вигідно здійснили обмін хати з багатодітною родиною, що не могла через комунальні борги утримувати надану в центрі міста чотирикімнатну квартиру.
– Невже пані Б. не знала про заборони суду, що направляв їй відповідні матеріали? – дивується Анатолій Слончак. – Як той відділ видав висновок, що обмежень і обтяжень на продаж землі немає?
І знову відбувається суд. На одному з його засідань представник нових хазяїв ділянки виступив із клопотанням щодо закриття провадження у справі, бо спір не підлягає судовому вирішенню: тут присутній конфлікт прав і фактично оскаржують рішення міськради. Вимоги позивача до суб’єкта владних повноважень поширювалися на ділянки, які на час розгляду справи приватизували треті особи: це доволі поширена схема набуття законного правовласництва, що завела в патову ситуацію чимало судових процесів. Згодом провадження припиняють. Фахівці ж указують на порушення, вчинені відділом Держкомзему, який надавав двом особам водночас висновки про відсутність обмежень на приватизацію тих самих земель.
– У мене не було грошей, і я нікому не платив, – каже Анатолій Слончак. – Брокер, який продавав ті ділянки, чесно зізнався, що заносив чималі суми в БТІ і відділ Держкомзему. Сказав: розповість про все, коли буде порушена кримінальна справа. Про махінації повідомляли в правоохоронні органи, але звідти надходили відмови. Я казав: ці документи варто долучити до порушеної справи й провести перевірку. Але тут якась стіна… Усе заминається й «умирає» в прокуратурі… Та що я? Тут у багатьох проблеми. От, один чоловік узяв в оренду землю, уже виділену іншим особам! Раніше неподалік облаштував пилораму, й замість 1,6 га загородив значно більше. Частина «анексованого» належить людям, які в той час оформляли документи на приватизацію. І нікому із влади не болить, ніхто не перевіряє сигнали про таке беззаконня… Дивуюся іншій «сміливості» – як посадовці свідомо йдуть на ризик викриття. Невже роблять це через недосвідченість чи непрофесіоналізм? Певно, справа в іншому.

Великі проблеми малої вулиці
На Тракторній зібралося з десяток людей. Кожен мав претензії до влади міста, яка, на їхню думку, зловживає розпорядчими функціями. Напевно, такого роду розмови можна почути і в інших українських містечках…
– У нас невеликі наділи, та й ті забрали. Вони лишилися за огорожею, встановленою власником пилорами, – каже Марина Шевченко. – Я користувалася ділянкою із 1985-го, а дехто й раніше почав обробіток. Ми тут поколіннями працювали, там наші дерева росли, кущі… Я досі сплачую податок за ту землю! А про ділянку Головко скажу: весь куток ходив до їхньої криниці – такої смачної й чистої джерельної води ви не знайдете. Тепер туди не підеш…
– Мене доведуть до відчаю – приїду до Верховної Ради з табличкою: «Підполковник міліції бореться за справедливість і законне рішення проблеми у Василькові», – вклинюється в розмову пан Слончак. – Правдою нічого не доб’єшся, усі хочуть грошей. Прийде час – і я точно занесу комусь із них хабара. Але так, щоб цей хабар надовго запам’ятали...
– Заспокойтеся, яка правда? – перебирає ініціативу Шевченко. – Куди ми тільки не звертались – усе марно… Так, можна комусь «занести», а потім викрити. Але ми не наважуємося, бо не впевнені, що щось зміниться на краще. А того, хто допоміг викрити розпорядницю землі, напевно, допекли ще більше.
– А я суджуся за свою маму, Зінаїду Матвіївну, вдову учасника Великої Вітчизняної війни, яка все життя потом зрошувала ще дідівські 8,5 соток, що тепер за огорожею, – долучається до розмови Олена Кацара. – Я попереджала орендаря, що ми оформляємо приватизацію, щоб він не ліз на ділянку. Та де там! Усе понищили – а там сорок кущів смородини було, яблуні, копаночка… Зверталася в міськвиконком – отримала пораду йти в суд. Це так, але ж треба оплатити послуги земельної комісії, а де взяти гроші? Зрештою, я одержала державний акт, бо суд визнав оренду недійсною. Та опонент подав апеляцію в Київ, і вердикт васильківського суду скасували… Влада міста понавидавала рішень і мала розрулити все. Даремно… Скільки я та мама виплакали через несправедливість і таку ж, як і в сусідів, «накладку»!..
А напроти захопленого Гайка – інша ситуація. Ту місцину називають Гробовищем, бо там було старе кладовище й ніхто не будувався, а батько баби Зіни колись там вовка вбив. Та от недавно хтось наважився й розпочав роботи. Громада цікавиться: як надали дозвіл будувати на цвинтарі?
Бідкається і 81-літня Зінаїда Кацара: «Усе життя батьківську землю порала, а в мене взяли й відібрали її. Так і з Ніною Головко вчинили». Сама ж Ніна Мусіївна згадує, як із чоловіком горбатилися, щоб наділене болото до пуття довести. Возили землю, перегній – тяжко трудилися. І тепер працювала б, та от поламала три роки тому ногу й уже нікуди не годна.
– Ми купили там будинок 25 літ тому. Син – інвалід I групи – задихався через алергію, і нам порадили переїхати в чисте місце. По питну воду завжди ходили до кринички Головко. А тут об’явилися нові хазяї, які на неї повісили замки. Це просто нечувано! – каже сусідка пані Ніни киянка Ада Маркелова. – Дехто з місцевої влади звик хапати все, до чого дотягуються руки. От люди їх і наслідують…

P.S. Це оповідь не про проблеми міста загалом – лише про одну з його вулиць. А що відбувається із землею у вас, шановні читачі?
Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».
Фото автора

Гіперпосилання на джерело:
http://imzak.org.ua/articles/article/id/2062

Добавить комментарий

Имя *
E-mail *
Сайт

Это не спам.